Сторінка:Исторія Великого Князѣвства Литовского (1887).pdf/69

— 54 —

лицарѣ, во̂дповѣдаючи на таке обвинувачуванє, звертали всю вину на рижскій магістратъ: вони казали, що місіонерска дѣйно̂сть ордена разъ-у-разъ зустрѣчає супереченє черезъ по̂дкопуванє магістрату, що мѣсто та архієпископъ маючи власну на те користь, по̂дтримують уперто̂сть Литовцѣвъ, не соромляться навѣть складати съ поганьцями спо̂лки, роблячи симъ не абы-яку шкоду христіяньскому орденови. Середъ такого замѣшаня папска курія сама не вѣдала кого винуватити; часомъ папы обвинувачували Рижскихъ архієпископо̂въ, а уважали орденъ правымъ, а часомъ хилились на бо̂къ архієпископо̂въ, складали вину на орденъ и приказували єму змѣнити сю дѣйно̂сть; 1309 р. папа навѣть поклавъ интердіктъ на орденъ и то̂льки вже, якъ минуло три роки, во̂дмѣнивъ єго, улещеный богатыми подарунками, якими орденъ закидавъ Авиніоньскій дво̂ръ. Съ того часу, якъ вперше Витень вмѣшався въ усобицѣ въ Ливоніи, Литовски̂ велики̂ князѣ вже въ протягу 20 роко̂въ бо̂льше не вмѣшувались туда; мабуть таке склалось черезъ те, що 1307 р. Ливоньски̂ лицарѣ признали за Витенемъ право зверхности надъ Полоцкомъ та єго Землями; по̂сля сего и Витень и Гедыминъ змушени̂ були звернути всѣ свои силы на другій бо̂къ: повстала боротьба съ Прускими хрестоносцями. То̂льки во̂дъ р. 1322 почавъ прокидатися зновъ вплывъ Гедымино̂въ на Ливоньски̂ справы, на той часъ, якъ рижскій магістратъ самъ почавъ зносины зъ Литвою. Зо̂стався ажь до нашихъ часо̂въ листъ, що бувъ писаный Ригою до Гедымина, а въ нѣмъ магістратъ, жалѣючись на утискъ ордена, просить великого князя Литовского не миритись съ хрестоносцями безъ архієпископа та магістрату, бо вже папа нѣ бы то числить архієпископа та мѣсто незалежными во̂дъ ордена володарями. А тымъ часомъ справа ся стояла зовсѣмъ не такъ, а навпаки: папа Иванъ XXII., въ котрого приявѣ въ Авиніонѣ розбирали довголѣтну тяганину ордена зъ Рижскимъ архієпископомъ, не признавъ жаднои провины за орденомъ, такъ во̂нъ бувъ улещеный красномовствомъ ливоньского магістра Карла фонъ Тріръ. Теперь архієпископъ та рижски̂ городяне змушени̂ були выдобувати иншихъ значнѣйшихъ доводо̂въ собѣ на користь; треба було документально переконувати усѣхъ христіянъ, що самъ то̂льки орденъ становить перепону христіяньскому проповѣдуваню помѣжь Литовцями: магістратъ покладавъ