були й чисто литовски̂, що не то̂льки поклали основу Литовскои державы, але дали ѣй княжу династію, наро̂дъ же по сихъ околицяхъ во̂дзначався значною енергією; зъ одного боку во̂нъ не бажавъ коритися передъ рускою народностю, а зъ другого мавъ власни̂ племѣнни̂ интересы, а на першому мѣсци стояла боротьба зъ Нѣмцями. Велики̂ Литовски̂ князѣ мусили були обороняти отси̂ интересы и для того увага сихъ князѣвъ повинна була роздѣлятись на двоє: треба було на схо̂дно̂й межѣ єднати Руски̂ Землѣ, а на захо̂дно̂й вести боротьбу съ хрестоносцями. Литовски̂ князѣ то̂льки прихваткомъ мають спроможно̂сть на сходѣ поратися коло рускихъ околиць; борикатися жь зъ Москвою нѣчого було й думати. Москва, якъ поклала собѣ на метѣ прилучити до себе Руски̂ Землѣ, такъ вона и йшла до сеи меты, хочь повагомъ, але не зупиняючись.
Не дивлячись на те, що мѣжь Литвою та Москвою залягала за часо̂въ Гедымина широка смуга Земель Псковскихъ, Смоленьскихъ та Сѣверскихъ, не дивлячись на миръ та згоду, що нѣ бы то побо̂льшились ще черезъ шлюбный звязокъ (1333 р.) Семена Ивановича зъ дочкою Гедыминовою Айгустою (выхрещеною Настасею), однакъ же антагонізмъ почавъ прокидатись въ тому, що зъ обохъ боко̂въ бажалося придбати переважный вплывъ у псковскихъ та смоленьскихъ справахъ. Зъ Гедыминового боку се бажанє прокинулося ранѣйше у Псковскихъ справахъ. Мѣжь Псковомъ та Новгородомъ повстала незгода. Псковъ бажавъ придбати собѣ незалежно̂сть во̂дъ Новгорода и въ сему бажаню допомагавъ єму Гедыминъ; до Новгородцѣвъ же пристали велики̂ Московски̂ князѣ. Намъ вже вѣдомо, що зробивъ Гедыминъ для Псковичѣвъ въ дѣлѣ про во̂друбну во̂дъ Новгородскои Псковску епархію (1331 р.); а то ще ранѣйше (1322–1324 р.) Литовцѣ стали у велико̂й пригодѣ Псковичамъ, допомо̂гши во̂дперти нападъ Ливонцѣвъ, на той часъ, якъ Новгородцѣ покинули ихъ у важку годину. Зновъ во̂дъ 1328–1338 р. Гедыминь по̂дсоблявъ Тверскому князеви Олександрови Михайловичеви, якого приняли собѣ за князя Псковичѣ; сего Олександра князя, по приказу хана, Иванъ Калита выгнавъ съ Твери, и хотѣвъ прогнати й зо̂ Пскова. На останку тодѣ, якъ митрополіта Московскій во̂длучивѣ во̂дъ церкви Псковъ, съ примусу Ивана Калиты, за те, що Псковъ не во̂ддавъ Олександра, сей останній знайшовъ собѣ притулокъ на
