Переяславского єго вже й не було и по рускихъ лѣтописяхъ нема вже й спомину про Переяславскихъ князѣвъ. Гадаючи, що було Переяславске князѣвство, складчикъ лѣтописи Быховця, певно взявъ для Переяславского князя имя Олега, сына Романа Бряньского; про сего Олега єсть згадка въ Ипатієвско̂й лѣтописи по̂дъ р. 1274, де оповѣдається, що во̂нъ навѣдувався тодѣ до свого шурина, Володимира Васильковича, у Володимиръ Волыньскій. Такожь выгаданый бувъ и князь Станиславъ Кієвскій, бо вже вѣдомо, що останнимъ княземъ Кієвскимъ (1331–1362 р.) бувъ на имя Федо̂ръ. Прозвавши останнёго княземъ, замѣсть Федора — Станиславомъ, лѣтопись Быховця оповѣдає, що сей князь, по̂сля забраня Гедыминомъ Кієва, удався до Рязаньского князя Ивана, тамъ во̂нъ одруҗився зъ єго дочкою и по̂сля Ивановои смерти зробився Рязаньскимъ княземъ, бо Иванъ не мавъ сыно̂въ. Дѣйстно во̂дъ р. 1308 до 1327 въ Рязанѣ князювавъ Иванъ Олександровичь, але по̂сля того, якъ єго вбито въ Ордѣ, ставъ тамъ князювати єго сынъ, такожь Иванъ, на прозвище Короткополый (1327–1343); руски̂ жь лѣтописи нѣчого и нѣде не споминають, що Иванъ Рязаньскій мавъ зятемъ Станислава Кієвского. Що до Мендовга Альгимунтовича, якому нѣ бы то Гедыминъ давъ въ урядъ Кієвску околицю, то тутъ легко во̂дшукати хронольогічну помылку въ лѣтовиси Быховця. То правда, що заразъ же по̂сля забраня Кієва Литовцями першимъ правителемъ бувъ Иванъ Альгимунтовичь, князь Гольшаньскій (може єго поганьске имя й було Мендовгъ); во̂нъ не належавъ до роду Гедымина. Сей князь стоявъ на видноцѣ середъ литовскихъ вельможныхъ людей при ко̂нци XIV. ст.; во̂нъ проводивъ до Москвы Софію Витовто̂вну, невѣсту великого князя Василя Дмитровича, а пото̂мъ, якъ вмеръ Скиргайло 1396 р., Витовтъ давъ єму держати урядъ у Кієвско̂й околицѣ. Сей Иванъ Альгимунтовичь бувъ у битвѣ съ Татарами надъ Ворсклою (1399 р.), а пото̂мъ бувъ вѣдомый черезъ записъ на вѣрно̂сть, що во̂нъ давъ Ягайлови 1402 р. Значить, въ оповѣданю про забранє Кієва, князя Гольшаньского перенесено съ початку XV. ст. майже на цѣлый вѣкъ назадъ и зъявляється во̂нъ сучасникомъ тыхъ, що жили ще въ друго̂й половинѣ XIII. ст.
Та жь сама мѣшанина панує въ лѣтописи Быховця, якъ рѣчь заходить про мѣсце во̂йны: въ оповѣданю сеи лѣтописи
