Теперь обернемось до самого оповѣданя та до єго подробиць и приро̂вняємо ихъ до жерелъ бо̂льше певныхъ:
Саме загальне покладанє, що 1320 р. Гедыминъ завоювавъ Волынь та Кієвъ, не встоює проти справдешнёи критики. Що до Волыни, то є певне свѣдоцтво, що ся околиця жила своимъ самосто̂йнымъ житємъ по̂дъ урядомъ потомко̂въ Данила Романовича ажь до р. 1335–1340; по̂сля сего вже Волынь до̂сталась Любартови Гедыминовичеви въ спадщинѣ, а не черезъ завоёванє. Се опирається не на саме то̂льки свѣдоцтво литовско-рускои лѣтописи, але й на указки семи сучасныхъ грамотъ, що Волыньски̂ князѣ писали зъ р. 1316–1335. Во̂дъ р. 1316–1324 въ Галичѣ та на Волынѣ князювали Андрѣй та Левъ Юрієвичѣ; вони р. 1316 вступили въ спо̂лку съ Тевтоньскимъ орденомъ, а 1320 р. склали зъ мѣстомъ Торномъ крамарску умову. Про часъ смерти сихъ князѣвъ мы довѣдуємось зъ листу Польского короля Владислава до папы Ивана XXII. — вони померли р. 1324. Во̂дъ р. 1325 до 1335 мы маємо чотыри грамоты наступника сихъ князѣвъ Юрія II., що такожь вказують на спо̂лку Галича та Волыни съ Тевтоньскимъ орденомъ. По всѣхъ сихъ грамотахъ, князѣ, що ихъ писали, прозывають себе князями Володимирскими, а мѣсто, зъ якого писали — Володимиромъ. Такимъ робомъ отси̂ грамоты доводять незалежно̂сть Волыни до р. 1335. Окро̂мъ усего того се само доводять и свѣдоцтва рускихъ лѣтописей. Въ сихъ лѣтописяхъ зустрѣчаємо по̂дъ р. 1331 ось яке оповѣданє, що належить до исторіи рускои церкви: 1328 р. во̂дъѣхавъ зъ Володимира на Клязмѣ до по̂вденнои Руси митрополіта Теогностъ; во̂нъ во̂двѣдувавъ ро̂жни̂ мѣста своєи митрополіи, бувъ у Кієвѣ, у Галичѣ, а на останку р. 1331 зовсѣмъ зо̂ставсь жити у Володимирѣ Волыньскому; зъ во̂дси звѣстивъ во̂нъ Новгородцѣвъ, що поклавъ собѣ посвятити на архієпископа, выбраного ними Василя и покликавъ єго на Волынь. При ко̂нци червця Новгородскій архієпископъ у купѣ зо̂ значными боярами выѣхали, та покладаючись на миръ зъ Литвою, вони поѣхали навпростець черезъ Литовски̂ Землѣ; але Гедыминъ зломавъ миръ, затримавъ архієпископа зъ боярами на дорозѣ и то̂льки тодѣ ослобонивъ ихъ, якъ Новгородцѣ понялися дати сынови Гедымина — Наримунтови — удѣлъ въ своѣй околицѣ. Митрополіта посвятивъ
