зовсѣмъ не було въ лѣтописи Быховця, тамъ не означено нѣякого року. Стрыйковскій вчинивъ се мабуть для того, що мавъ на увазѣ передни̂ слова лѣтописного оповѣданя: „вспокоивши землю Жомоитскую отъ Нѣмцовъ“; мѣркуючи, що року 1320 у Дюсбурга та Длугоша стоить звѣстка про побитє хрестоносцѣвъ на Жмуди, Стрыйковскій и поклавъ собѣ въ головѣ заразъ же за симъ оповѣданємъ постановити и похо̂дъ на Волынь.
Зовсѣмъ инакше обо̂йшовся складчикъ Густиньскои лѣтописи зо звѣстками, що во̂нъ узявъ зъ лѣтописи Быховця; сей вже скоротивъ оповѣданє яко мога, а замѣсть якихъ небудь додатко̂въ понявся напередъ усего звести до одного имени згаданыхъ въ оповѣданю Волыньскихъ князѣвъ зъ вѣдомымъ єму родоводомъ Галицко-Володимирского княжого роду; але тутъ наскочивъ заразъ же на таки̂ перепоны, якихъ не змо̂гъ подолѣти: князѣвъ, на имя Володимиръ та Левъ, можна було здыбати то̂льки при ко̂нци XIII. ст. и съ такои речи лѣтописець мусивъ нѣ бы бувшій похо̂дъ Гедымино̂въ припясти до сего вѣку; во̂нъ и означивъ єго роками 1304–1305. Але й така хронольогічна вывертка не вызволила лѣтописця во̂дъ видимого перекору; принявши подѣю до 1304 р. єму схотѣлось назвати князѣвъ Волыньскихъ по батьку и во̂нъ справдѣ именує Льва Даниловичемъ Луцкимъ, а Володимира Васильковичемъ Волыньскимъ. Але Левъ Даниловичь († 1301 р.), зъ роду не князювавъ у Луцку, а бувъ удѣльнымъ княземъ Галицкимъ та Перемыскимъ; а Володимиръ Васильковичь Волыньскій вмеръ ще р. 1289; про се сама Густиньска лѣтопись добре вѣдає, бо сама жь подає про те звѣстку. Ще й те треба згадати, що похо̂дъ Гедымино̂въ нѣ бы то склався ще въ той часъ, якъ на Литвѣ князювавъ ще Витень († 1316), а не Гедыминъ.
Здавалось бы, що така непевно̂сть въ сему оповѣданю складчика Густиньскои лѣтописи повинна бъ була завадити й оповѣданю Стрыйковского и єму не повинни̂ бъ няти вѣры; але не дивлячись на се багато деяки̂ зъ историко̂въ покладались на се оповѣданє Стрыйковского зъ великою вѣрою. Таки̂ во̂дносины до Стрыйковского склались, дякуючи подробицямъ вѣ оповѣданю, дякуючи певности, зъ якою во̂нъ оповѣдавъ, а найбо̂льше черезъ те, що въ продовжь довгого часу багато письменнико̂въ переговорювало се оповѣданє, беручи свои звѣстки съ хроніки Стрыйковского.
