Пелюза попавсь у руки Гедымина, а Гедыминъ покаравъ єго смертю вкупѣ зъ єго прихильниками. Окро̂мъ сего ще є згадки и про те, що змаганє литовскои народности зъ новою княжою династією знаходило собѣ по̂дпору по всѣй Жмудско̂й Землѣ. Въ 1294 р., на той часъ, якъ хрестоносцѣ напали за приводомъ Людвига фонъ Лібенцеля, Рагнитского комтура, на Жмудь, ватажки Жмудскои Землѣ умовили наро̂дъ, пристати до хрестоносцѣвъ и вчинити отверте повстанє супроти Витеня; хочь и бувъ пригнѣченый сей рухъ, але якъ свѣдчать нѣмецки̂ лѣтописцѣ, вже аж до ко̂нця свого князюваня Витеневи не довелось нѣ прозьбою, нѣ гро̂зьбою прихилити Жмудь до згоды та до суспо̂льнои боротьбы съ хрестоносцями.
Така неприхильно̂сть литовскои народности до власныхъ великихъ князѣвъ повинна була змушувати останнихъ бо̂льше здаватись на руску народно̂сть и запобѣгати у останнёи по̂дпоры для змо̂цненя своєи власти; черезъ се перевага Руси збо̂льшалася та й збо̂льшалася, а за часо̂въ Гедымина и ще бо̂льше се дѣялось, особливо во̂дъ часу прилученя до великого князѣвства Литовского ще новыхъ захо̂дно-рускихъ Земель. По̂знѣйши̂ збо̂рщики историчныхъ литовскихъ переказо̂въ, вбачаючи въ нихъ загальный споминъ про значни̂ земельни̂ надбаня Гедыминови̂ по Рускихъ Земляхъ, та не маючи нѣякихъ указокъ про певни̂ часы прилученя деякихъ земель до Литовского князѣвства, схилялися до того, що бъ усяке поєднанє рускихъ околиць зъ Литвою надавати часамъ Гедымина; черезъ се саме складчики лѣтописей литовскихъ наробили багато всякои путанины та помылокъ въ оповѣданяхъ про долю деякихъ рускихъ околиць на початку XIV. ст. Для того мы поспытаємо, по спромозѣ, провѣрити отси̂ оповѣданя и покласти межу справдешнёго володѣня Гедыминового на Руси.
Найдавнѣйшимъ володѣнємъ, що Литва придбала собѣ на Руси ще на початку XIII. ст., на вкруги якого складалася Литовско-руска держава, була Чорна Русь зъ мѣстами Новгородкомъ, Здитовомъ, Гродномъ, Слонимомъ та Волковыскомъ; ся околиця ажь до половины XIV. ст. задержала за собою переважно прозвище Кривицкои Землѣ. Си̂ землѣ, прилучившись до Литовского князѣвства ще въ першо̂й половинѣ XIII. ст., такъ и зо̂стались добуткомъ Литовскихъ князѣвъ, не дивлячись на нѣяки̂ пригоды Литовскои державы за Мен-
