скихъ вояко̂въ и рускихъ ватажко̂въ. Польски̂ та нѣмецки̂ лѣтописцѣ, оповѣдаючи про походы Витеня зъ самого початку єго князюваня, разъ-у-разъ прозывають єго во̂йско „литовскимъ та рускимъ“, а не просто „литовскимъ“, якъ се було спершу. Возьмемо ко̂лька прикладо̂въ. Длугошь по̂дъ рокомъ 1293 нагадує про похо̂дъ Витеня до Прусіи „cum multitudine Lituanorum Runtenorumque“; те жь саме стоить въ оповѣданю єго про другій похо̂дъ Литовского князя року 1308. Таки̂ жь сами̂ звѣстки маємо зъ лѣтописи Віганда Марбурского. Дюсбургъ же свѣдчить, що Русь не то̂льки складала часть литовского во̂йска, але що ихъ зброя и воєвничій звычай не во̂дро̂жнялися нѣчимъ во̂дъ зброѣ та звычаѣвъ захо̂дныхъ лицарѣвъ. Оповѣдаючи про то, якъ нѣмецки̂ лицарѣ два разы (1296 та 1305 р.) билися самъ на самъ зъ литовскими, Дюсбургъ каже, що си̂ останни̂ були „Ruteni“.
Однакъ же Русины пріймали удѣлъ въ державному житю великого Литовского князѣвства не то̂льки яко вояки въ походахъ князѣвъ; єсть свѣдоцтво, що переважно Русинамъ препоручалися зносины зъ сусѣдными державами во̂дъ лиця Литовскихъ князѣвъ. Гедымино̂въ посолъ 1326 р. на имя Лессе (певно Лесько, се бъ то Олександеръ) жалѣвся Рижскому єпископови на хрестоносцѣвъ за те, що вони, не дивлячись на складеный миръ, затримали, обо̂брали та посадили въ тому и єго самого, Леська, и єго товаришѣвъ рускихъ, въ купѣ зъ нимъ складаючи посольство во̂дъ лиця великого князя.
На засилюванє ваги рускои народности у великому Литовскому князѣвствѣ вказує ще одна прикмета: поручь съ княземъ Витенемъ та Гедыминомъ на видноцѣ стоить у сучасныхъ подѣяхъ рускій чоловѣкъ, Давидъ, староста Гродненьскій. Сей Давидъ, во̂дро̂жняючись во̂дъ иншихъ надзвычайною енергією, заповзятливостею та досвѣдомъ у воєнно̂й справѣ, якъ оповѣдають Литовски̂ жерела, бувъ на Литвѣ дуже шанованымъ чоловѣкомъ и за часо̂въ Гедымина мавъ перше мѣсце въ державѣ по велико̂мъ князю; во̂нъ бувъ во̂дъ Гедымина у велико̂й шанобѣ и державъ навѣть Гедыминову дочку. И справдѣ такимъ повинно було бути становище Гродненьского старосты въ Литовско̂й державѣ, якъ няти вѣру сучаснымъ свѣдоцтвамъ, що до̂йшли до нашихъ часо̂въ; бо тымъ часомъ, якъ про иншихъ литовскихъ проводирѣвъ, або нема нѣякихъ звѣстокъ,
