Литовске князѣвство и тутечки єму щастилось; во̂нъ и не по̂ддався имъ и оборонявъ межѣ своєи землѣ во̂дъ Волыни, заселивши руски̂ сумѣжни̂ мѣста приходцями съ Пруско-литовского племени. Зъ другого боку чужосторонцѣ напирали на сумѣжни̂ зъ Литвою народы Литовского племени и Тройденъ змушеный бувъ и ихъ обороняти; однакъ же тутечки во̂нъ нѣкого не оборонивъ, не дивлячись на все своє силкуванє, на вдачливи̂ походы, та вдачливи̂ бо̂йки, въ якихъ побивавъ своихъ суперечнико̂въ. Той самый литовскій елєментъ, на оборону якого Тройденъ покладавъ усю свою силу, зовсѣмъ єго обезсилювавъ, бо, якъ кажуть переказы, справивъ во̂дособленє околиць, а се останнє не давало князеви злучити въ одно силы для боротьбы. И справдѣ въ продовжь часо̂въ, по̂сля смерти Шварна Даниловича, Литовски̂ народы поспо̂лъ оденъ за другимъ розтрачують силы въ боротьбѣ съ чужосторонцями: чужосторонцѣ зъ усѣхъ боко̂въ наближуються до Жмудскихъ та Литовскихъ межь. Що не робили, якъ не били Литовцѣ Ливоньцѣвъ, а вони на останку по̂дбили по̂дъ себе Жемгалу. Всѣ повстаня Прусо̂въ, яки̂ вони нѣ коили, були пригнетени̂ Прускими хрестоносцями, а Прусы або мусили коритись, або втѣкали на Литву. На останку князѣ Польски̂, що не робили Литовцѣ, нападаючи на Польщу та Мазовію, во̂дхопили собѣ ту частину Ятвяжскои Землѣ, що ще не була по̂дбита Волыньскими князями, и „Ятвягомъ здѣ бысть остатная погибель“.
Такимъ побытомъ небезпечно̂сть, що на якійсь тамъ часъ Мендовгъ во̂двернувъ во̂дъ великого Литовского князѣвства, зновъ ожила. Нѣкуды було дѣтись заступникамъ великого князѣвства съ тымъ, що для обороны батько̂вщины треба було суще во̂дречися во̂дъ запобѣганя то̂льки переваги самыхъ народныхъ литовскихъ елєменто̂въ, а що для сего треба обернутись за запомогою до Руси. Вона повинна була дати для обороны силу, бо вже и складала частину великого Литовского князѣвства и була сумѣжна зъ нимъ. Сю незбутно историчну потребу сповнивъ новый ро̂дъ Литовскихъ володарѣвъ въ особѣ Витеня та Гедымина, що почали князювати при ко̂нци XIII. ст.
