Галицкимъ князѣвствомъ лежала Ятвяжска Земля; значить, Данилови, то̂льки по̂дбивши по̂дъ себе останню, була надѣя зовсѣмъ прилучити Чорну Русь до себе. Данило такъ и чинивъ и склавъ не оденъ похо̂дъ на Ятвяго̂въ; але зустрѣнувши во̂дпору во̂дъ Ятвяго̂въ, покинувъ и думку прилучити Чорну Русь. Тымъ часомъ князѣвство Литовске набиралось силы и теперь наступники Данилови̂ змушени̂ були шукати поєднаня Галицкихъ та Руско-литовскихъ Земель черезъ умовы та родинни̂ звязки. Тымъ часомъ боротьба Данила Романовича зъ Ятвягами, въ яку во̂нъ впутався, черезъ во̂ддачу єго сынови руско-литовскихъ мѣстъ, була на Мендовгову руку, бо черезъ се во̂нъ позбувався найзавзятѣйшого суперечника, що разъ-у-разъ стоявъ на дорозѣ єго державнои дѣйности; Ятвяги у купѣ зо Жмудею були на чолѣ литовскои реакціи супроти сеи дѣйности.
На друго̂й межѣ своєи державы Мендовгъ уживавъ тыхъ же самыхъ засобо̂въ, що и въ Галичинѣ: и тутечки во̂нъ побивъ внутрѣшнихъ суперечнико̂въ умовами изъ зверхними ворогами. Ще ранѣйше во̂дъ миру зъ Галицкимъ княземъ, Мендовгови вдалось скласти умову зъ Ливоньскимъ орденомъ. Во̂нъ переваживъ на сво̂й бо̂къ магістра подарунками, обѣцянками та згодою на все, чого во̂нъ схоче. По̂сля того, якъ Литовски̂ племена покинули Мендовга тодѣ, якъ єму прійшлось круто, во̂нъ одвѣтувавъ имъ тымъ, що погрозивъ зовсѣмъ знищити саму достотну ознаку ихъ народного побыту — се бъ то народну релігію. Во̂нъ оголошує, що думає выхреститись, а Ливоньскій магістеръ пріймає Мендовга по̂дъ свою оборону, бажаючи для свого ордену придбати славу апостольскои дѣйности въ очахъ усего захо̂дного христіяньства. Року 1250 Мендовгъ выхрестився въ Новгородку Волыньскому, а въ купѣ зъ симъ во̂нъ и коронувався королѣвскою короною, що приславъ папа Инокентій IV. Теперь вже по ряду можна зустрѣнути чимало свѣдоцтвъ, що упевняють про тѣсну спо̂лку Мендовга зъ Ливоньцями: во̂дъ 1250 до 1261 року. Мендовгъ выдає ордену 8 грамотъ, якими во̂нѣ во̂ддає ордену ро̂жни̂ околицѣ Литовскои Землѣ; здається, що се були таки̂ землѣ, що зовсѣмъ не залежали во̂дъ Мендовга и то̂льки ворогували зъ нимъ та перешкоджували єго дѣйности; бодай се можна сказати майже за певне, що такъ треба дивитись на грамоту, що выдавъ Мендовгъ 7. серпня 1259 р., а сею грамотою во̂нъ
