повстали за приводомъ Ердивида та Виконта за свою старовину. Си̂ останни̂ були суперечниками Мендовговыми и зъ нимъ уво̂йшли въ спо̂лку Литовцѣ, хочь не заздалего̂дь передъ симъ вони й були въ неприязни:
„Тебѣ дѣля“, казавъ магістеръ Ливоньскій послови Даниловому, „миръ створимъ со Виконтомъ — зане братію нашу многу погуби“. Для обороны своєи державы Мендовгъ на сей часъ не мавъ силы во̂дповѣднои своимъ ворогамъ. Але во̂нъ не стративъ розуму и зумѣвъ выпутатись и оборонити розпочате дѣло, выступивши на дорогу сумирныхъ умовъ. Такъ во̂нъ, хочь и не дуже швидко, помиривсь зъ Даниломъ, во̂ддавши єму назадъ усѣ Руски̂ Землѣ, що колись належали до останнёго. Въ 1255 р. Войшелкъ, сынъ Мендовго̂въ, склавъ умову зъ Даниломъ и ему була повернена вся Чорна Русь: Новгородокъ Литовскій, Слонимъ, Волковыскъ „и вси городы“. Данило жь що до сихъ земель принявъ верховодство Мендовга. На додатокъ сего Шварно Даниловичь одружився з дочкою Мендовга. Такимъ чиномъ, не дивлячись на те, що Мендовгъ во̂ддавъ Данилови землѣ си̂, умовы стали на користь бо̂льше Мендовгови, нѣ жь Данилови, бо семья, що почала князювати на Литвѣ, вступила въ родинный звязокъ съ княземъ наймо̂цнѣйшои Рускои державы. Черезъ се Мендовгови̂ наступники придбали собѣ въ Галичѣ не абы-яку силу для боротьбы зъ литовскимъ елєментомъ у серединѣ своєи державы; вони, значить, за помогою руского елєменту мали спроможно̂сть побо̂льшити сво̂й вплывъ на Литовски̂ племена. У купѣ зъ симъ не було страшно, що Чорна Русь пристане до Галича, бо володѣня Данилови̂ не межували зъ сею околицею. На полудни Галицка Русь межувала съ Пиньскимъ князѣвствомъ, а Пиньски̂ князѣ вже зъ давного часу завидливо дивились на засилюванє Галицко-Володимирского стола, що по̂дбивъ по̂дъ себе ихъ удѣлы на по̂вно̂чно̂й Волынѣ; си̂ князѣ, що стояли мѣжь двома мо̂цными сусѣдами, обертались за запомогою по черзѣ то до Литвы супроти Галича, то до Галича супроти Литвы, вступали по̂дъ верховодство то тои, то другои державы, але робили се „съ мыслію“, силкуючись яко мога оборонити и свои землѣ и свою незалежно̂сть. Боялись си̂ князѣ бо̂льше Галицкого князя и для того жичили собѣ бо̂льше ставати на бо̂къ Мендовго̂въ супроти Галича. Зъ заходу мѣжь Чорною Русею та
