зъ дочкою Литовского ватажка Дангеруте и стоявъ у вѣдомо̂й во̂дъ него залежности.
Оттакъ-то Литовцѣ спровола встривають у внутрѣшни̂ справы Полоцкои Землѣ та въ купѣ зъ симъ зазнаємлюються зъ єи мѣсцевостю, по̂знають єи немо̂чь та внутрѣшній неладъ. При ко̂нци XII. ст. вони вже не вдовольняються тымъ, що пріймають участь въ полоцкихъ усобицяхъ, а вже починають робити напады на Русь за здобычею, а дальше для забору земель. Авторъ „Слова о Полку Игоревѣ“ вже при ко̂нци XII. ст. подає звѣстку про невѣдомого лѣтописи Городеньского князя Изъяслава Васильковича, що загинувъ у боротьбѣ зѣ Литвою. Ось якъ авторъ „Слова“ оповѣдає про сучасный станъ Полоцкои Землѣ: „Двина болотомъ течеть онымѣ грознымъ Полочаномъ подъ кликомъ поганыхъ“, князѣ не дають запомоги братови, що гине во̂дъ „литовскихъ мечей“, внуки̂ Всеславови̂ „выскочили изъ дѣдней славы“ та „крамолами начали наводити поганыхъ на Землю русьскую“. Лѣтописни̂ звѣстки, що до̂йшли до насъ, такожь вказують на сю во̂дзнаку. Съ початку XIII. ст. частѣйше та частѣйше роблять Литовцѣ напады на Землю Руску, та вже не вдовольняються самою Полоцкою Землею, а часомъ сягають и до Земель, що залягають за єи межами; Литовцѣ пустошать Туро̂вски̂, Волыньски̂, Новгородски̂ та Смоленьски̂ Землѣ, а съ половины XIII. ст. зъявляються вже й на Земляхъ Кієвского князѣвства. Лѣтописець 1205 р. замѣчає, що „бѣда бѣ въ Землѣ Володимерстѣй отъ воєванія Литовскаго и Ятвяжскаго“; въ сему роцѣ Литовцѣ та Ятвяги спустошили по̂вно̂чну частину Волыни и досягли Холмскои околицѣ. Въ 1225 р. чимале Литовске во̂йско за приводомъ ко̂лькохъ проводирѣвъ „рать велика зѣло, яка же не была отъ начала міру“, опустошили околицѣ Новгородску, Смоленьску та Полоцку. Мавши во̂дпору зъ боку Новгорода та Волыни, Литовцѣ безъ жадного впину мали спроможно̂сть однакъ же розпостиратись по иншихъ околицяхъ Рускои Землѣ, що не встигли утворити собѣ мо̂цнои внутрѣшнёи власти. Тымчасомъ, якъ Романъ Мстиславовичь та єго наступники во̂дбивають Литовцѣвъ та обороняють свои межѣ заборомъ Ятвяжскои Землѣ та закладинами тамъ мѣстъ около ихъ рускихъ осель, тымчасомъ якъ у той самъ часъ Новгородцѣ за помогою Суздальскихъ князѣвъ не дають Литовцямъ ходу у Новгородску Землю —
