списати ихъ такъ, якъ вони були зложени̂, не додаючи нѣчого свого, сей складчикъ зробивъ зъ нихъ те, що схотѣвъ. Думаючи, що й за давныхъ часо̂въ, зъ якихъ во̂нъ мавъ переказы, земля литовскои державы була така жь велика, якъ и за часо̂въ єго складчика, що вага и наслѣдно̂сть княжои власти були однакови̂, складчикъ такъ званои лѣтописи Быховця розмѣстивъ звѣстки, що до̂йшли до него въ поспо̂льному звязку, а имена князѣвъ постановивъ у вѣдомо̂й черзѣ, нѣ бы то си̂ князѣ всѣ були великими Литовскими князями такими, якими вони були й за останнихъ часо̂въ. Яка зъ сего повстала нѣсенѣтниця, яки̂ перекоры, не трудно зрозумѣти. Бажаючи розмѣстити сво̂й матеріялъ такъ, якъ во̂нъ собѣ поклавъ въ головѣ, складчикъ лѣтописи змушеный бувъ для сего зробити родичами тыхъ князѣвъ, що може й зовсѣмъ не були родичами, повиненъ бувъ власными выгадками розъяснювати безнастанну змѣну мѣсця пробуваня нѣ бы бувшихъ Литовскихъ великихъ князѣвъ. Складчикъ часомъ робить и те, що оповѣдає ту жь саму житєпись по̂дъ ро̂жными назвами (Лаврашь та Войшелкъ), або то̂йже само̂й особѣ додає двѣ житєписи (Скирмунтъ, Ердивилъ, Викинтъ и т. д.).
Во̂дкидаючи все те, що попсоване въ лѣтописи Быховця черезъ невдачливе компіляторство, треба однакъ же сказати, що той матеріялъ, зъ якого користувавъ складчикъ лѣтописи, складає єдиный во̂дбитокъ переказо̂въ про исторію Литвы того часу, поки вона не стала Литовскою державою.
Однакъ же якъ розо̂брати сей матеріялъ по спромозѣ та зъ великою осторогою, то про него можна сказати ось що:
1. Переказы, що до̂йшли до складчика лѣтописи Быховця, во̂нъ узявъ або зъ мѣсцевыхъ топографічныхъ переказо̂въ, яки̂ ще ходили мѣжь народомъ въ половинѣ XVI. в. (переказы про закладины мѣстъ: Юрборка, Ковна, Вилькомира, Кернова и т. д., переказы про мѣсцевости, де колись були значнѣйши̂ битвы: Кайдано̂въ, Могильна; переказы про мѣсця, що були присвячени̂ стародавному поганьскому культови: гора Швентирога и т. и.); або зъ родинныхъ переказо̂въ значнѣйшихъ литовскихъ родинъ. 2. Родинни̂ переказы свѣдчать, що въ кождо̂й значно̂й достатно литовско̂й родинѣ въ XVI. ст. бувъ споминъ про те, що єи предки були колись то самосто̂йными володарями вѣдомои частки Литовскои Землѣ: н. пр. предки Гаштольдо̂въ
