по̂сля сего володаръ сусѣдной околицѣ напавъ на Нетимера и покаравъ смертю місіонеро̂въ. Петро Дюсбургъ, оповѣдаючи про забранє хрестоносцями Прусіи, згадує не разъ имя тубольныхъ князѣвъ-ватажко̂въ, але зъ оповѣданя можна зауважити, що се були володарѣ невеличкихъ околиць; звычайно стоить згадка про ко̂лькохъ такихъ ватажко̂въ одночасно въ ро̂жныхъ околицяхъ и кождый мѣжь ними орудує самосто̂йно, незалежно во̂дъ другого. Хрестоносцѣ, бажаючи змо̂цнити займище своє, а такожь зробити по̂длеглымъ собѣ увесь Прускій наро̂дъ, надали паньски̂ права и дещо зъ землѣ тымъ тубольнымъ панамъ, що самохо̂ть выхрестились та покорились. А що си̂ по̂льги були надани̂ самосто̂йнымъ володарямъ дро̂бныхъ незалежныхъ околиць або клано̂въ, а не значнымъ та вельможнымъ особамъ прускимъ — про се свѣдчить привилей, що магістеръ хрестоносцѣвъ давъ 1332 р. мѣстови Бартенштайну. Покладаючи межѣ судовои власти магістра, сей привилей надає єму право судити и въ самому мѣстѣ и Прусако̂въ; си̂ останни̂ вызначаються такъ: „Pruteni sub regibus Prutenicalibus residentes et alii Pruteni advenae“. Нѣмецки̂ жерела, згадуючи про невеличкихъ литовскихъ володарѣвъ, сами̂ не знають, якъ прозывати ихъ во̂дповѣдно титуламъ нѣмецкои февдальнои єрархіи, и для того додають имъ ро̂жни̂ назвы: rex, regulus, dax, nobilis, magistratus, castellanus, capitaneus и т. и.
Певно, що въ побытѣ властивои Литвы та Жмуди бувъ такій же самый подѣлъ народу на велике число дро̂бныхъ волостей, хочь про се маємо не багато певныхъ вѣдомостей!… Майже то̂лько въ само̂й Ипатієвско̂й лѣтописи маємо певне свѣдоцтво, що въ Литвѣ було багато дро̂бныхъ князѣвъ. Тамъ по̂дъ р. 1215 стоить звѣстка, якъ Литовски̂ князѣ засылали до Галицкихъ посло̂въ для складаня зъ ними умовы; си̂ послы були прислани̂ во̂дъ двайцяти Литовскихъ та Жмудскихъ князѣвъ и лѣтопись згадує имена кождого. Се жь саме можна вбачити и зъ Литовскои лѣтописи, що була выдана по списку Быховця, хочь вона має въ собѣ багато анахронізмо̂въ.
Ся литовско-руска лѣтопись, що змѣщає въ собѣ звѣстки та переказы зъ найдавнѣйшои литовскои исторіи, складена дуже по̂зно, у друго̂й половинѣ XVI. вѣку. Той, хто склавъ єѣ, зо̂бравъ багато легендъ, що були заложени̂ яко переказы ро̂жныхъ литовскихъ околиць та родинъ; замѣсть того, що бъ
