жавцѣ швидше були волостными старшинами, мабуть ватажками окремыхъ родинъ або князѣвъ, нѣ жь монархічными достатными державцями. Во̂дмѣнни̂ ознаки сихъ звѣстокъ про литовскихъ проводирѣвъ ось яки̂: разомъ згадується про ко̂лькохъ такихъ ватажко̂въ на самому невеличкому просторѣ Литовской Землѣ. А якъ то̂льки те жерело, яке подає звѣстку про якого небудь проводиря, має спроможно̂сть означити межу власти сего ватажка, заразъ же єсть указка на невеличку волость, або може на родину, яка мала и окреме назвище. Си̂ волости мѣжь собою не то̂льки не єднались якою-небудь державною властею, але часто не розумѣли загальныхъ політичныхъ интересо̂въ що до чужосторонцѣвъ, бо кожда волость, кождый ватажокъ — орудували кождый для себе, часомъ въ обопо̂льно̂й спо̂лцѣ, а инодѣ осо̂бно одно до одного.
Яснѣйше, якъ де инде, се можна вбачати въ оповѣданяхъ Ипатієвскои лѣтописи про боротьбу Галицко-волыньскихъ князѣвъ зъ Ятвягами. Оповѣдаючи н. пр. по̂дъ р. 1248 про те, якъ Василько Романовичь побивъ Ятвяго̂въ по̂дъ Дрогичиномъ, лѣтописець каже: „Убито бысть князій Ятвяжскихъ сорокъ“. Дальше по̂дъ р. 1256 оповѣдаючи про великій похо̂дъ на Ятвяго̂въ Данила Романовича въ спо̂лцѣ зъ Рускими та Польскими князями, лѣтописець розказує дуже цѣкави̂ рѣчи. Данилове во̂йско проводивъ Ятвягъ Анкадъ зъ умовою, що за се не займуть єго села. Руски̂ полки зробили нападъ на три волости, що кожна прозывалась инакше: Злинцѣ, Крисменцѣ та Покинцѣ и опустошили ихъ оселѣ; села Ятвяго̂въ — Олдыкище, Привище, Корковичѣ и инши̂ були забрани̂ кожде осо̂бно и для обороны сихъ сѣлъ нѣхто зъ сусѣдъ не давъ нѣякои запомоги. Въ Привищахъ бувъ сво̂й власный князь и загинувъ обороняючи ро̂дне село; на другій день Русины запалили будынокъ другого князя Стекинта, а по̂сля сего вже прійшовъ до Русино̂въ въ таборъ третій князь Ятвяго̂въ Юндилъ.
Схожій зъ симъ бувъ громадскій устро̂й и у Прусо̂въ. Ще на початку XII. ст. Випертъ, оповѣдаючи про смерть св. Брунона, свѣдчить про те, що у Прусо̂въ було багато дро̂бныхъ волостныхъ старшинъ.
Н. пр. Випертъ каже, що св. Брунонъ умовивъ одного Пруского царя — Нетимера — перехреститись въ купѣ зъ народомъ, а сего народу було усего-навсего 300 людей; заразъ
