1. Ой не буде лучше, ой не буде краще,
2=2 А.
3. Та не має жида, та не має ляха
4=4 Б.
(Максимовичъ. Народ. Укр. пѣсн. 1834 г. стр. 102).
Розлилися круті бережечки, гей, гей, по роздоллі,
Пожурились славні козаченьки, гей, гей, у неволі.
Гей ви хлопці, ви добрі молодці, гей, гей не журіться,
Посідлайте коні ворониï, гей, гей, садовіться.
5.Та поїдем у чистеє поле, гей, гей, у Варшаву,
Та наберем червоной китайки, гей, гей, та на славу;
Гей щоб наша червона китайка, гей, гей, не злиняла,
Та щоб наша козацькая слава, гей, гей, не пропала.
Гей щоб наша червона китайка, гей, гей, червоніла,
10.А щоб наша козацькая слава, гей, гей, не змарніла.
Гей у лузі червона калина, гей, гей, похилилася,
Чогось наша славна Україна, гей, гей, засмутилася.
А ми-ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо,
А ми-ж свою славну Україну, гей, гей, та развеселимо.
(Зап. въ д. Марьяновкѣ Херсонск. губ. Елисаветградск. у.).
Послѣ побѣдъ, одержанныхъ Хмельницкимъ въ 1648 г., Украина первый разъ посль долгой борьбы почувствовала себя свободною отъ ляховъ. «Всѣ де, сказываютъ, ляхи въ бѣгахъ» передавалъ въ распросныхъ рѣчахъ Стародубецъ Григорій Климовъ (Акты Южной и западной Россіи т. III, стр. 215). Это чувство давно желанной свободы и выразилось въ пѣснѣ, фрагменты только которой дошли до насъ (№ 1).
Козаки имѣли надежду докончить побѣдами начатое дѣло освобождения, хотя-бы для этого пришлось предпринять далекій походъ на Варшаву (пѣсня № 2). Надежды эти выска-
