Ми — горді власними шляхами,
Для нас вершини, слава нам!
Ніхто нічим нас не одурить,
Ми не підкупні у боях
Бо за Вітчизну біль бандурить
У наших праведних серцях!
Ти, хлібопрохач, каліко
Душі і совісти й ума!
Невжеж до скону так, до віку,
Тебе манити буде тьма?!
Нащо продажніми піснями
З другими хвалиш страшний час?
Нащо сталінськими рабами
Зробить ви хочете і нас?
Так хай! Ми вам не покорились,
І не довірили ми вам,
І хоч над нами ви глумились —
Ми все знесли, й б'ємось, як бились,
Із сказом вашої чуми!
Порив в серцях в нас до свободи
Пала, як вогнище, ввесь час.
Тяжкі страждання нам народу,
Його вели ми в дні негоди,
Його ніхто не зрадив з нас!
Знамена ті, які ти кинув,
Ми вдруге гордо підняли.
І скрізь по горах і долинах,
В степах квітучих Батьківщини
За волю змаг ни почали!
Б'ємо усіх, хто тільки хоче
В свої кайдани нас скувать,
Хто нам несе холодні ночі
І в них нас прагне розіпнять!
Вагання ми уже не знаєм,
Не блудим ми серед доріг
Громами поступ наш лунає
І не страшні нам бурі, сніг!
Затям собі поете — „брате”,
І так скажи за нас усіх,
Що всіх, хто кинув рідну матір,
На попіл спалить страшний грім!
