Ввижалась ім рідна, святая руіна —
І бунтом шалений кипіла іх кров
Серця ім й останні земніі хвилини
До рідного краю сповняла любов!
Над ямою стоять… В устах мовчання вперте
Зір багатьох очей злився в один блиск…
Кати, іх не маніть життя невільним вмерти
За волю вже давно вони всі поклялись!
Закуті руки іхні тремтіли в безсиллі,
А груди юні рвав сердець жертвенний бій, —
І сходились шляхи в одну святу могилу,
Щоб тління і спомин найти навіки в ній!
„Нічим нас не купить! Не зрадимо Вітчизни!”
І вітри понесли слова ці в степи…
І грім палких промов, в огонь погроз залізних
Перетворились лицарські засуджені ряди.
Кати слабі в своій опідленій спокусі
Холодні пащі дул ім в груди навели
І білий степ в цю мить від страху аж здригнувся
Вони ж такими гордими й рішучими були!
Раптом хтось почав величний гімн народній
І сотні голосів злилися в один спів,
Заколихались подивом захмарені безодні
І посвист лютий стих безжалісних вітрів…
Посипалося оливо розгоном невблаганим
I падали, і падали із піснею ряди…
Лилась святая кров… в палких обіймах в ямі
Вмирали лицарі, визвольники, брати.
І ранку лет спинився… Простір такий червоний
Від сонця і крови,,, Зомліла далечінь…
Розлився у степах плач дзвонів похоронних
І хмар сумних лягла на землю тиха тінь.
