Люблю іі, зову своєю, Як пташку жалую її, В полях, в гаях гуляю з нею, Співаю їй пісні свої. Вона-ж, замислена, крізь сльози, Все журно дивиться кудись, Немов шукає по дорозі Того, що сратила колись.
1906 р.