Хвиля котиться по водах,
Хвиля грає, бризка ними,
Пуринає в їх свавольно
І гойдається на їх.
Гнуться ясені до хвилі,
Гнуться явори і квіти,
Гнуться верби, гнуться лози,
Гнеться, хилиться комиш.
Стогне ясень: „срібна хвиле!“
Стогне ясень: „люба хвиле,
Глянь на мене молодого,
Як з кохання вьяну я…
Як мій лист зелений жовкне,
Темні кучері січуться.
Скільки сліз в очах у мене,
Скільки смутку на душі!“
