Ця сторінка вичитана
Душа моя — пустка холодна й німа…
Нічого в тій пустці самотній нема:
То вітер розвіяв, то хвилі зірвали,
То, граючись, діти малі розібрали.
Душа моя — дно безджерельне й сухе,
Де тільки сіріе каміння важке…
Тім сірим камінням колись в мої груди
Все били без жалю, жалкуючи, люде.
1904 р.
