Ця сторінка вичитана
ІСКРА.
Вона-б ще жевріти могла,
Та більше жевріть не схотіла, —
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і — стліла…
Погасла іскронька мала,
Рожеве світло більш не льється…
І шкода сяйва і тепла,
І ніч темніщою здається…
Дарма! лишивсь від тебе слід…
Забьє бенкет колись горою,
І на йому згадає світ
Про ніч, осяяну тобою!
1904 р.
