Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/133

Ця сторінка вичитана

Стало знов темніше… хмари позвисали,
Вилетіли сови, вибігли шакали,
І ревуть, і виють, і шукають тіла…
Полилися сльози, кров зачервоніла…
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   

В хмарах світлі зорі, в тюрмах вільні духом…
Ой, нависла стума над народнім рухом.
Вибігли шакали, вилетіли сови…
Скрізь гарячі трупи, скрізь потоки крови…
.   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   

І, здається, ночі і кінця не буде…
Але стійте міцно і боріться, люде…
Розгоняйте стуму, сміло рвіть кайдани,
Бо рожевий ранок незабаром встане,
Засміється сонце в небі золотому,
І його проміння не спинить нікому!

1906 р.