Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/130

Ця сторінка вичитана

Цілий день ти нудилась в кімнаті своїй…
Цілий день і країна нудилась:
З чорних хмар розливалися струмні по ній,
З чорних вій моїх сльози котились.

А ти вийшла, — і сталося чудо якесь:
Вся земля затремтіла, засяла,
Соловї засміялись-заплакали десь,
І душа моя арфою стала.


1904 р.