І в груди щось метушить ся, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів — молода любов
З обійм виходить гробови́х, студених.
Я чуюсь сильним, чую ся свобідним,
Мов той, що вирвав ся з тюрми на світ;
Веселим чуюсь, щирим і лагідним,
Яким я був за да́вніх, давніх літ.
І по при тебе йдучи я дрожу,
Як не дрожав перед грізнов судьбою;
В твоє лице трівожно так гляджу,
Що впав би, знать, ось-ось перед тобою.
І як би слово прорекла ти к мині,
Я-б був щасливий, наче цар могучий;
Але здаєсь, що в тій самій хвилині
З очей би сліз потік полляв ся рвучий.
Не знаю тя, ні брат я твій ні сват,
І приязнь мусіла б нам надокучить,
В житю мабуть ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдесь і умирать.
Припадком лиш нераз тебе видаю, —
На мене ж певно й не зирнула ти,
Та прецінь аж у гріб міні, — се знаю —
Лице твоє прийде ся донести.
1882.
