Гарна дівчино, пахучая квітко!
Оком і словом стріляєш ти мітко
В серця чутливий потайник укритий, —
Хто тебе бачить, той мусить любити.
Тілько ж не гнівайсь за щиреє слово:
Світ і житє ти береш поверхово,
Мислиш, хто спів твій полюбить і очи,
Той вже нічого на світі не схоче.
Сли для очей і для пісні твоєі
Кине він все, боротьбу за ідеі,
Працю для тих, що йіх тиснуть окови —
Вір міні, серце, не варт він любови.
Сли ж крім очей і крім слова дзвінкого
Ти не даси єму в жизні нічого,
В бій не загрієш і ран не загоіш,
Вір — і сама ти любови не сто́іш.
Блиск чарівничий очей потускліє,
Змінить ся голос і спів заніміє, —
Сли ж в твоім серці і думці пустинно,
Чим ти тоді причаруєш, дівчино?
1883.
Коли час́ом на вулиці побачу
Вдову убогу, сиротя мізерне,
Що к мині руку простяга жебрачу,
В німім благані очи к мині зверне,
Тремтить в лахмітю, босе на морозі,
Слотою бите й гордуванєм ситих, —
Огнем на серце капають ті сльози,
Той жаль голодних, нищих і невкритих.
