Радісний усміх для щасного має,
Сльози для горя, пораду й привіт.
7 апр. 1882.
Дівчина встала рано, рано,
„Піду я в поле мамо, мамо!
Піду я в поле до роботи,
Злоту пшениченьку полоти.
Годі сидіти дома тута:
Глушить пшеницю хопта люта;
Бурян буяє рісно, рісно,
За ним пшениці тісно, тісно;
Повій плете ся геть на диво,
Хилить пшеницю криво, криво.“
„Рано ще в поле, доню, доню,
Зимніі роси в полю, в полю!
Зимніі роси, зціпнуть ноги,
Бодячєм вкриті перелоги!“
„Та докиж мамо ждати, ждати?
Не сходить сонце, не видати!
Зимніі роси щож удіють?
Та вони хопту гріють, гріють.
А пок зійти ще сонце мусить,
Хопта пшеницю здусить, здусить.“
„Ей доню, доню, бач, з півно́чи
Чорная хмара валом точить,
Чорная хмара, буйна злива —
Щож зробиш в полю, нещаслива?“
„Я не боюся хмари, зливи!
Що міні вітер той бурхливий?
Я про ті тучі сміло, сміло
Буду робити чесне діло.
Нехай і повінь валом бухне,
Моя відвага не потухне,
