За житя носить пекло у груди,
Заливає вином червяка,
Та як з світом прощати ся буде,
То пекольная кара тяжка
За всі зла, за грабованє враже,
За обдерте, збідніле село
Як клеймо братобійчеє ляже
На твоє мармурове чоло.
І почуєш ти жар невгашений,
Що палитиме серце твоє,
І трівога, мов меч наострений,
Твоі думи зсіче і побє.
В твойій груди мов вихор в погоду
Дикі страсти зірвуть ся грізні,
І як вихор збентежує воду,
Так тебе вони внурять в багні.
І рука твоя кривдов сплюгавить ся,
Перемінить ся в злобу любов —
Ось чого моє серце кровавить ся,
Як подумать, що буде з тобов.
І дарма, що такий ти приємний,
Що друзяка ти з діла і з мови,
Що ти людяний, тихий і чемний,
Що бажаєш і стоіш любови!
Людська кривда, котров ти годований,
На добро не виходить нікому!
Так огонь у соломі захований
Спалить двір весь, не лиш ту солому.
15 марта 1883.
