„Не можна всім догодити“.
Отче Даниле, ще не все той вільний,
Хто з своіх пут сміє ся і кепкує;
Не все ще той поет великий, чільний,
Хто вірші пише і слова римує;
Не все ще той святий, хто богомільний,
Ні той високий, хто ся в го́ру дує:
Не все нас сміх розвеселить весільний,
Ні розслезить нас той, що все сумує.
Не в тім, співаче, сила слова твого,
Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горю,
Ні що́б сміявсь, чи є чи не є з чого.
Ти будь керманич наш в бурливім морю,
Щоб в тобі бачив люд привідця свого
І все чув добре слово в добру по́ру.
17 дек. 1882.
Чом головку ти схилив до долу,
Спер на ручку скрань ту мармурову,
А очима в дали десь блукаєш,
Наче в дали доленьки шукаєш?
Що́ завис на тобі сутінь суму?
Що задумавсь, молоденький друже?
Ой не думай, голубе, ту думу,
Бо та дума зрадливая дуже!
З разу сьяє, мов сонце весною,
Наливає світ увесь красою
І чарує твоє серце й очи,
Наче любка у весільнім строю,
Наче зірка моргає з дна ночи,
