Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/84

В глуб звільна втягне тя багно гниле
І в кров усіми по́рами вісcе ся,
Повітрє в-коло тебе затрує,

І сили волі в тебе не найде ся,
Щоб опиратись довше! Затоне́ш ти,
І, труп живий, безвладно поплинеш ти!

 

---

VII.

 

Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.

З орлами я не думаю дружити,
Та я опрусь гниючому болоту;
Щоб через него й другим шлях мостити,
На те віддам свій труд, свою охоту.

А як часом моя послабне сила
І серце в груди біль сціпить пекучий
І людська злість зморозить кров у жилах,

То човник мя перенесн летючий —
Твоя любов підніме мя на крилах,
Аж поки вал не зломить ся ревучий.
1880.