Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/82

Обколесив, тепер шибнув стрілов…
Оттак і я простір думками порю,
Та темно в нім, на віки мглов густов
Закрила доля мою ясну зорю.

Так темно, зимно! Наче серце стине,
І думка в мізку мов пилина гине,
І ворухнуть не можу я рукою,

Коли спімну, що ні одно горяче
Дівоче серце не зітхне, не сплаче
І не затужить нищечком за мною.
10 мая 1880.

 

---

IV. Тріолет.

І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твоі
Були лиш о́блиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому міні
Затрули серце гризото́ю
Ті ангельські слова твоі…
І ти лукавила зо мною!

Неначе правдою самою,
Неначе золотом в огні
Без скази чищеним — ох, ні,
Неначе правдою самою,
Так в добрі і нещасні дні
Я величав ся все тобою!
Мов злотом чищеним в огні,
Неначе правдою самою.

Та під пліно́ю золотою
Ховались скази мідяні,
І цвіт розцвилий на весні
Під пишното́ю золотою