Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/81

Зближаєсь час, коли подібно нам
По довговічних боях, муках люде
Прокинуть ся, гнилий розмечуть трам,
Що йіх давив, і щиро грудь до груди,
Уста до уст притиснуть, мов брати
Приязним, щирим словом заговорять,
Позбувшись пут недумства, темноти
І зависти і людовладства й горя.
1 мая 1878.

 

---

II.

 

Плив гордо ястріб в лазуровім морю,
Широко круг за кругом колесив,
А на горі, в ожиданю і горю
Лежав я й лету ястреба слідив.

Я ждав на ню, свою єдину зорю…
Мов ястріб бистро я сюди спішив —
Від рана жду, думками поле орю —
Нема голубки! Серце біль здушив.

Нема голубки! Тілько ястріб вє ся!
Нема голубки! Дармо серце бє ся!
Вже ніч. — В розпуці знов я геть пішов.

А за ліском на тійж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мнов.
10 май 1878.

 

---

III.

 

Від того дня вже другий рік пройшов.
У чистім полю знов лежу я в горю,
Гляджу на небо ясне… Надомнов
Знов плавле ястріб в лазуровім морю.