Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/68

Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я єі правди нераз досвідив.
Праця дала до житя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

Праця ввела мене в тайники темні,
Відки пісень бє чарівна пора,
Нею дива́ прояснили ся земні,
Загадка нужди людсько́і стара.

Пісня і праця — великі дві силі!
Йім я до скону бажаю служить;
Череп розбитий — як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
14 іюля 1883.

 

---

II. Чим пісня жива?

Кожда пісня моя
Віку мого день,
Протерпів єі я,
Не зложив лишень.

Кожда стрічка єі —
Мізку мого часть,
Думи — нерви моі,
Звуки — серця страсть.

Що вам душу стрясе,
То мій власний жаль,
Що горить в ній, то се
Моіх сліз хрусталь.

Бо напятий мій дух,
Наче струна-прім:
Кождий вдар, кождий рух
Будить тони в нім.

І дарма, що пливе
В них добро і зло, —
В пісні те лиш живе,
Що житє дало.
7 марта 1884.

 

---