Цю сторінку схвалено
ПЯНИЦЯ.
Присвячую „великому писателеви руськоі землі“,
гр. Л. Н. Толстому.
Був то раз собі пяниця:
Все пропив, що тілько мав.
Чи то піст був чи мясниця,
Все один зако́н тримав:
Чарка, „бляшка“ чи скляниця,
Пив і все припоминав:
„Дай нам Боже, що нам треба,
А по смерти гоп до неба!“
Чоловіче чи жіноче
Товари́ство він любив;
Як ніхто вже пить не хоче,
Він хоч до сволока пив:
„Цур та пек! Здоров сволоче!
Щоб ти черги не хибив!
Дай нам Боже, що нам треба,
А по смерти гоп до неба!“
І таку вже мав натуру:
Ніде чарки не минав,
Добрий трунок пив, чи люру:
Чи кінчив, чи починав,
То все щиро а не з дуру
Імя боже споминав:
„Дай нам Боже, що нам треба,
А по смерти гоп до неба!“
Та зимою раз підпивши
Нічю з коршми прямцював;
