У гору Каін, і лицем на землю
Упав, аж вістрє вилізло плечима,
А руки судорожно в землю врились
І задубіли так.
„Гура! дід Лемех!“ —
Хлопята крикнули, та Лемех тілько
Махнув рукою. Він мов труп стояв
Блідий, недвижний, лук і стріли впали
На землю.
„Що вам, що вам, діду Лемех?“
Защебетали діти, але дід
Ледви промовив стиха: „Що сказав
Отой дикун?“
„Сказав, що він є Каін,
Ваш прадід.“
„Каін? То не може бути!
Мій прадід Каін! Діти! Се ж було б
Страшне нещастє, сли б була се правда!
Глядіть лиш, де він, що з ним?“
„Він упав
Отам близь кедра і лежить спокійно.“
„Ходім до него! Може він живий!
О Боже, хорони мене від того лиха,
Щоб Каінову кров я мав пролити!“
І спотикаючись, тремтячи весь
Дід Лемех рушив, а за ним юрбою
Ішли хлопята. Хоч сліпий, він прямо
Ішов туди, куди пустив стрілу,
Аж поки не спіткнув ся і не впав
На трупа Каіна.
„Се він! Се він!“ —
Мов божевільний скрикнув Лемех. „Діти,
Пропали ми, пропав увесь наш рід
На віки вічні! Каін смерть приняв
Із мойіх рук! Біжіть, зовіть батьків,
Зовіть усіх сюди!“
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/422
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page422-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)