І стріли видумав, чи смерти він
Бажав чиєі? Ні, бажав лиш жити,
Придумував підмогу для житя!
Значить — знанє, то не бажанє смерти,
Не враг житя! Воно — веде к житю!
Вбезпечує житє! От в чім вся річ!
Як та стріла, що забиває птицю,
Сама — не птиця! Як той ніж, що ріже,
Сам не убійця! Так значить — знанє
Не винно тут! Воно ні зле, ні добре.
Воно стає ся добрим або злим
Тоді, коли на зле чи добре вжите.
А хтож єго вживає? Хто єго
В руці держить, як той стрілець стрілу?
Хто той стрілець?“
Не привичний до думки
Старечий ум, мов раненая птиця,
Метав ся, тріпав ся у темноті,
Та відповіді на питанє теє
Не міг найти. І знов у інший бік
Звернувсь.
„А щож те дерево житя?
Яка в плодах єго укрита сила?
Чи справді в'ни безсмертє можуть дати?
Здаєть ся ні! Оті немногі люде
Там в раю, що плодів тих коштували,
Під лютими ударами юрби
Вмирали, бачилось, і пропадали.
Так щож давав йім плід той? А! вгадав!
Вони на смерть ішли, мов на весілє,
Вмирали з усміхом; із ран, із мук
Вони катів своіх благословляли.
Що се значить? Знать смерть йім не страшна!
Знать жерело житя було в йіх серці!
Яке-ж се жерело?…“
„Я бачив: скоро
Хто плоду з дерева житя вкусив —
Прояснювавсь увесь, благим спокоєм
Проймавсь, і голос піднімав і кликав
