Чи мізку рух чия рука спинила
І бистрий по́тік мислей загатила,
Вгасила іскру дотепу й розмови?
Так важко, звільна хвиль, годин і днів
Повзуть безбарвні, непроглядні стада!
І дух у тілі, бачить ся, зомлів,
Мов в купели пливак відважний ослабів
І тисне к дну єго лінивих хвиль громада.
14 марта 1880.
Безкрайі, чорні і сумні
За ночами минають ночи,
І безутішному міні
Схід сонця снить ся. Бачуть очи
Крізь мур тюремний, як лютує
Завзята боротьба в природі.
Ще темний Агріман панує,
Розпершись гордо там, на сході.
Та в царстві своім чув він
Таємну дрож. Ось лехкокрилі
Мов стріли до понурих стін
Летять від сходу світла хвилі.
Лютує Агріман, гасить
Ненависне промінє враже,
Та хвиля світла все біжить,
Хоч що́ він робить, що́ він каже.
Хитаєсь трон єго твердий,
І чуєсь Чорному цареви,
Як Ормузд ясний, молодий
Вже виринає з хвиль рожевих.
16 апр. 1880.
Догарають поліна в печи,
Попеліє червоная грань…
