Цю сторінку схвалено
II.
Непереглядною юрбою
Ідуть за днями дні моі
Так страшно одностайні всі,
Як оловяні хмари ті,
Що звільна линуть надомною.
Без діл, з закутими руками,
Без мислей деревію я,
Минає молодість моя,
Мов чиста річка степова
Безслідно гине між пісками.
Гинь, гинь, хоч жити ще не вспів,
І слід загине за тобою,
Розслизне ся, мов сніг весною —
Лиш в серці тиск важкого болю
Єдиний слід минувших днів.
14 марта 1880.
III.
Світ дрімає. Блідолиций
Місяць задрімав над ним, —
Знать замкнули в небі двері
І поснуло ся святим.
Тож все горе світовеє,
Що від сонних утекло,
На мою безсонну душу
Мов горою налягло.
23 сент. 1880.
IV.
Чи олово важке пливе у моіх жилах
Так сонно, звільна, зимно замісць крови?
