Цю сторінку схвалено
І рівноі правди для всіх, —
Се весь, одинокий мій гріх.
1877.
VIII.
Відцурали ся люде мене!
Сей та той надійде і мине!
Тілько боязно скоса зирне…
Чи боять ся ті люде мене?
Я блукаю, мов звір серед гір,
Серед шуму вулиць містових,
В серці чую слова мов докір:
Ти проклятий один серед них!
Самотою хожу́ я, мов блуд,
З горем в серці нестерпно важким…
Всі знайомі минають, ідуть —
Поділити ся горем ні з ким.
Як би в сльози крівавіі знов
Міг я все своє горе розлить,
Я би виплакав всю свою кров,
Щоб нічого з людьми не ділить.
18 нояб. 1880.
IX.
Мій раю зелений,
Мир-зілєм маєний.
Стели ся круг мене
В далекую даль!
Пречудний спокою
Витай надомною,
Святою рукою
Прогонюй мій жаль!
