Оте зворушенє народне
Пропало, порохом пішло.
VIII.
Аж враз ні з сього ані з того
В селі щось стало ся нового:
Урвав ся спів, шинок зпустів,
Всі люде якось посумніли,
Понуро, мовча ще терпіли,
Та пан від разу зрозумів,
Що не добром се пахне. З разу
І догадатись він не міг,
Яку і відки се заразу
Навіяв біс якийсь на всіх.
Та порішивши, що ніхто ту,
Хіба лиш піп один бунтує, —
Почав розвідувать, і чує
Ось про яку попа роботу:
Де тілько траплять ся хрестини,
Чи похорони, чи родини,
Чи так в село де для гостини
Попа запросять — за столом
Усюди йде одна розмова:
„Пора вам дітоньки з шинком
Розстати ся! Побійтесь Бога!
Горілка зводить вас з ума,
Горілка, то чортівська справка!
Себе жалійте! Йде зима,
А в хаті і чобіт нема,
А жид нассавсь уже як пявка!
Хоч на дітей свойіх глядіть:
Голодні, голі, хорі, темні, —
Що вийде з них? Тепер же світ
На світлі, не на тьмі стоіть.
Вже не досить ті скиби земні
Перевертать, а треба вміти
З людьми по людськи гомоніти,
Не дати скривдитись ніяк,
Стоять за себе й за громаду!
А як же дасть собі зараду
Невчений, темний, ще й піяк?“
Ба, деякі з двірні казали,
