Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/318

Вражда між ними, — аж схотіла
Недобра доля раз закпить,
Звела йіх враз в чужому домі.
Уздрівши Шваба, пан в ту мить
Прискочив, руку відвинув,
І поки здержали знайомі,
Комісаря в лице ливнув.
Скандал зробив ся, і не знати,
Як там вдалось єго замняти,
Але комісар не забув
Образи, ждав пори, хилив ся,
І таки за своє пімстив ся,
Та так, що пан ще гірш почув.
Оттак два роки колотилось,
А тим часо́м в селі змінилось
Чимало. Арендар старий
Умер, настав якийсь новий,
Та хитрий з біса. Він то пана
Підмовив — сво́йім громадянам
Горілку дешевше пустить.
„Одно́, що більше будуть пить,
А друге те: громада пяна
Не буде й бунтів підносить.“
І справді в ті жидівські сіти
Людей попало ся досить.
А жид у коршмі сюди й туди
Підпитим клепле: „Встид вам, люде,
Піп водить вас усіх за ніс!
На що вам з паном задиратись?
Що при тій школі упиратись?
На що вам школа? Хай йій біс!“
І от поволи почала ся
Зараза з коршми й потягла ся
Із хати в хату. Не було
Вже згоди в радах, так як перше,
Ба вже й дітей чим раз то менше
Ходило в школу. Все село
Якесь німе, понуре стало,
Лиш співом пяним знай лунало
Та панщини ярмо тягло.
Здавалось вже, що благородне