Про те і в нашій стороні
Не ласкавійшими очима
Дивив ся пан на христянина,
Ніж у самій мазурщині.
Знать думали: що вчора там,
То нині може статись нам,
Ще й гірш, бо тут ми — в чужині!
Тож дикі слухи не втихали
І всіх в напруженю держали,
Чи то в роздразненю важкім.
Мов хмари над селом нависли
І з них от-от ударить грім,
Так нашій шляхті в році тім
Бунт хлопський не зходив із мисли.
От і не диво, що коли
Такий настрій побачив людський,
І вчув, що й коршму почали
Минать, горілки не пили́ —
„То бунт!“ аж скрикнув пан Мигуцький.
Та хто бунтує? Перебрав
Усіх богатших, заможнійших,
Усіх смілійших, дотепнійших,
Що здавна йіх на оці мав, —
Та з них ніхто ніщо такого
Підозреного не зробив.
Питає, чи не пройіздив
Який комісар? чи якого
Письма хто з міста не приніс?
Чи не склика́ли де громаду,
Не радили таємну раду?…
Ніхто не бачив. — Що за біс!
Міркує пан і сюди й туди,
Серед покою мовчки став,
Аж голову схилив на груди,
З натуги дум аж засвистав.
В тім скочив, випрямивсь, рукою
Ударивсь двічи по чолі.
„Дурний я! — скрикнув, — я тут стою
І мучусь, бю ся сам з собою,
Хто люд міні псує в селі,
Із за десятоі границі
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/308
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page308-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)