Душ має — хлопці, чи дівчата,
Чи то старіі, чи малі.
І кождому за ту горівку
Ціну втягав у інвентар:
Сплати, чи відроби той дар,
А трунок лий хоч на долівку,
Лиш другому продать не смій!
Був в того пана й арендар,
Що з паном тож мав добру спілку,
Людей музикою у свій
Шинок заманював: тут люде
Лишали розум, сіряки
І чоботи, дівки — вінки,
Тут війт робив громадські су́ди,
А жид лиш цмокав залюбки.
Чи много літ оттак, чи мало
Те панське ремесло цвіло, —
Аж раптом в коршмі тихше стало!
Щось на людей таке найшло,
Що почали на панське горе
В якусь задуму попадать:
І роблять панщину, терплять
Знущаня панських посіпак,
І кожде пильне, кожде скоре
(Як ні — нагайка плечі зпоре!), —
Та якось тихо, мовчки так,
Понуро навіть, мов глубоко
В душі гризе якийсь червяк,
Немов якась таємна сила
Ворушить ся у темноті:
І чуєш всюди рух єі,
Та нічого не бачить око!
Музика молодим не мила,
В шинок заходять тілько ті,
Кому вже в кров і кість віссалась
Та панська школа… Жид біжить
До пана, плач підняв і галас:
Ні з відки рати заплатить!
А пан і сам уже від давна
Ту зміну в людях примічав,
І злив ся, бив, карав, кричав, —
Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/305
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/ce/%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu/page305-1024px-%D0%97_%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%BD_%D1%96_%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%B8%D0%BD._%D0%97%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0._1893.djvu.jpg)