Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/30

Цю сторінку схвалено
СКОРБНІ ПІСНІ.
I.

Не винен я то́му, що сумно співаю,
Брати моі!
Що слово до слова нескладно складаю —
Простіть міні!

Не радість йіх родить, не втіха йіх плодить,
Не гра пуста,
А в хвилях недолі, задуми тяжкоі
Самі уста

Иіх шепчуть, безсонний робітник заклятий
Склада йіх — сум:
Моя бо й народна неволя, то мати
Тих скорбних дум.
9 мая 1880.

 


II.
 

Бувають хвилі, серце мліє
І скорбних мислей рій летить,
Мов чорна хмара небо криє
І грім у хмарі гуркотить.

І поглядом німоі злоби
Гляджу на небо й світ живий
І жду, що з земноі утроби
Ось-ось прорвесь огонь страшний.