Ну, скажи, ти жид, чи міг би
Ти інакше поступить?“
„Пане, — Шая Ляйб озвав ся, —
Много винен він?“ „Пять сот.“
„Ну, так ось вам ваші гроші!“ —
Тай вийма один банкнот
На сто римських, другий, третій —
Усі гроші відлічив.
„А єму се все віддайте!“
Пан лиш очи витріщив.
Далі схопивсь, мов шалений.
„Що, такий клапатий жид
Сміє так мене підйіхать!…
Жиде, се для мене встид!
Ні, не хочу твоіх грошей!
А ти, Хаім, забирайсь
Із добром поганим своім,
Та на рату ми старайсь!“
Се сказавши плюнув, фукнув,
Гримнув від сіней дверми
Той сховав ся у покоі.
Мов німі стояли ми.
Шая Ляйб всміхнувсь і мовив:
„Встид вельможному! Отсе
Варто було пять сот римських,
Щоб нагнать єму в лице
Встиду троха! Ну, ти Хаім
Забирайсь! як я скінчу
Тут своє купецьке діло,
То до тебе загощу.“
X.
„Погостив у мене Шая,
Часто потім зайіжджав.
Вислухав моі пригоди
І про себе розказав.
Я пізнав єго, розвідав
Між людьми єго діла…
Справді, дивна сила божа
В чоловіці тім жила!
Простий жид був, неписьменний.
Єго батько шинк тримав
