Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/277

Цю сторінку схвалено

Що нелехким був для мене
Перший вступ у хлопський стан.
Та ще тяжше було далі.
Як почула мужичня,
Що йіх ворог заклятущий
Став від нині йіх рівня,
Хлопський грунт держить, ще й хлопські
Діти взяв ся годувать, —
Гвалт піднявсь в селі, мов я йіх
Всіх хотів обрабувать.
„Вбиймо жида! Проженімо!
Відберім дітей, він йіх
Думає на кров порізать,
На жидівську віру всіх
Повернути!…“ Вся ненависть,
Що в йіх душах за пять літ
Против мене накіпіла,
Вилізла тепер на світ.
І прийшлось тепера йісти,
Що вперед я наварив,
І бороти ся з тим лихом,
Що вперед сам натворив…

VI.

„Що робить! Іду до війта,
Щоб громаду він зібрав.
А громаді мовлю: „Знайте,
Грунт по Процю я обняв
Для сиріт єго. Повинність
Відбувати 'му я сам,
А як доростуть ті діти,
Я все чисто йім віддам.
А що може не подоба
Жиду в себе йіх держать,
То скажіть, кому йіх маю
На вихованє віддать.
Я йіх буду стравувати,
Зодягать, давать що слід,
Ви-ж для догляду над ними
Чоловіка назначіть.“
Вчувши ті слова, громада
Мов води набрала в рот, —