Много краю я сходив,
А жидів я хліборобів
Щось ніде не находив.
Як се ви дійшли до того —
Чи то ви, чи хто други́й,
Що жидівські всі Panusses,[1]
Що шинкарство і торги
Ви покинули й робити
Коло грунту принялись?“
Вислухав старий, до столу
Головою похиливсь.
— „Мудро, сину, ти питаєш!
Знать не дурно ти блукав
Поміж люде, придивлявсь йім,
Правди думкою шукав.
Ой, тай час вам всім шукати
Правди тоі! І коли б
Всі жиди єі шукали,
Не сиділо б наче гриб
Племя наше в сьому краю,
Ссучи з нього кров саму, —
Сотні літ живучи в ньому,
Сотні літ чуже єму!
Знаю, знаю я, небоже,
Як то тяжко накрінуть
Із найіждженого шляху
На нову, непевну путь —
Ну, та треба! Тай чи так то
Тяжко нині, як було
В ті часи, коли на інший
Шлях вертать міні прийшло?…
Я не думаю хвалитись
Тим, що к правді я звернув —
Ой, важким мене ударом
На сей шлях Госпо́дь напхнув!
І йшов зразу я тим шляхом
Мов крізь полумя і дим…
Слухай же, придатись може
Повість та вам молодим!“ —
