Та що, не богато прийшло ся гулять —
Я швидко спізнавсь з криміналом…
Так Гершон, старий конокрад, говорив —
І стих. Уже сумерки темні,
Немов каламутна вода, залили́
Вонючіі казні тюремні.
А ми, слухачі мимовільні єго,
На прічах лиш кулились тихо:
У всякого свойого лиха досить, —
Що нам конокрадове лихо!
І чув я: ще довго він важко зітхав
І з боку на бік обертав ся,
І кашляв, стогнав, кости битіі тер, —
А далі я трохи здрімав ся.
По хвили проснув ся я. В казни михтів
Промінчик від лямпи з надвору, —
На прічі понурившись Гершон сидів,
Він спати не міг в таку пору.
Тихенько, мов чміль той старий у траві,
Бренів собі пісню жидівську.
Конець єі довго не дав міні спать,
Крутивсь мов оса в моім мізку.
„Гей посадив я винний сад,
Зацвив сад не на жарти;
Програв, програв я свій вік молодий,
Як той карточник в карти.
„Гей посадив я винний сад,
Побили сад морози;
Програв, програв я свій вік молодий,
Мене обляли сльози.
„Карточник грає й надієсь
На вигранє хоч би мізерне;
