Та далі не зміг я терпіти: мов міль
Гризе мене жінка: „Ой пробі,
Не можу тут жить! Забираймо ся геть!
Там в мене є стрик в Любачові.
„Там паші багато, там можна держать
Худобу, там добріі люде,
Там тані хати́ і там тана земля, —
Побачиш, там добре нам буде!“
Пішли ми в погану годину. Гай, гай,
І паші нема, і не тані
Хати, а землі й не докупиш ся, — ну,
А люде, то й дуже погані.
Стрик жінки моєі був також гендляр,
А все гендлював баранами.
„Продай — мот — корови, а гроші міні
Давай, буде спілка між нами!“
— „Що спілка, — кажу, — коли я ані в зуб
Гешефту сього́ не капую?“ —
„Дурний ти! Сиди та проценти бери,
Та тілько дивись — я торгую.“
Пола́комивсь я на проценти, продав
Корови, дав грошей три сотки,
Собі ж на свій гендель лиш сотку лишив…
Гай, гай, ти мій Боже солодкий!
Пів року пройшло, грошенята моі
С процентами к бісу пропали —
Все стрик пропустив. Усіх нас з ним ураз
Із хати в зашийок прогнали.
Прийшло ся нам круто — і я став крутить…
Почав по торгах відновляти
Знайомства з людьми, що до тестя колись
В ночи приходили гуляти.
До коників з малку охочий я був,
До них то я й кинувсь з розпалом.
