„О, гості рідкі! Я гадала, що ті
Вже гості забули про мене!“…
VII.
Побрались ми. Батько мій каже: „Ходіть
До мене!“ Ба, чую я вісти,
Що в Крехові він третій раз оженивсь
І хоче на грунті осісти.
Смішна була річ: се для мене старий
Почав був шукати селянки,
Аж на тобі! чисто старий одурів,
Тай бух, сам опутав ся тамки.
Я з батьком від маленьку в купі не жив.
Міркую: се що він щедрить ся?
Та швидко піймив я, що він лиш бажав
Із нашоі праці розжить ся.
Прийшли ми до Крехова. Зараз я три
Корови купив, сіножати
Наняв, — загадали ми, бач, молоком
Із батьком наспів торгувати.
Орудує батько мій тим молоком,
Я знов баришництвом заняв ся,
І добре пішло нам. Та швидко весь крам
До тла із за баб і розпав ся.
Моя розумнійша і старша була
Від мачихи, — та знов уперта,
Горда. І пішла проміж ними війна
Щоденна, невпинна, зажерта.
Жінки, бач, все дома, йіх діло хатне,
То йіх і найменша дурниця
Дразнить і доводить до лютости гнеть,
Тай нуже сварить ся, ганьбить ся.
Прийдемо бувало з торгу, а вони
Кричать і цокочуть і плачуть.
Содома! Лиш плюнеш і з хати біжиш,
Най йіх твоі очи не бачуть.
