„У хлопа в селі він до служби нанявсь. — „Не верну до міста — говорить. — Тут ліпше, бо лиш хлібороб заробля, А кривди нікому не творить“. „Ну, що з ним балакать?… Звязали єго, І врадили, цадик, до тебе Везти єго й слізно благати: Ратуй Сиріт в тій великій потребі! „Се дибик проклятий опутав єго! Найди, святий цадику, слово Що є найміцнійше, заклятє страшне, І вижени ворога злого! „Нехай він проклятий єго не мутить, Спокійний най сон єго буде! Нехай те сумлінє єго замовчить, Щоб жити він міг, як всі люде! 28—30 авг. 1889.
З гешефту лиш, кажете, жениться жид, А серця у него не має… А знаєте, кілько гешефт той нераз Любви в собі й горя скриває? Гешефт! А який то, спитайте, гешефт? Що всякими бідами битий, Від малку в тій думці ховає ся жид, Щоб хоч оженившись пожити! Сто раз не дойість, не допє, не доспить, І голод і бійку приймає, То й знає він добре, що в нужді такій Любов наче цвіт увядає. Не бійтеся, вміє цінить він любов, І всю благодать єі божу!
